Η Ειρήνη του Γιάννη Ρίτσου (μεταφρασμένη σε αγγλικά , ουκρανικά, αλβανικά και πακιστανικά)

 

Στον Κώστα Βάρναλη

Τ' όνειρο του παιδιού είναι η ειρήνη.
Τ' όνειρο της μάνας είναι η ειρήνη.
Τα λόγια της αγάπης κάτω απ' τα δέντρα,
είναι η ειρήνη.

Ο πατέρας που γυρνάει τ' απόβραδο μ' ένα φαρδύ χαμόγελο στα μάτια
μ' ένα ζεμπίλι στα χέρια του γεμάτο φρούτα
κ' οι σταγόνες του ιδρώτα στο μέτωπό του
είναι όπως οι σταγόνες του σταμνιού που παγώνει το νερό στο παράθυρο,
είναι η ειρήνη.

Όταν οι ουλές απ' τις λαβωματιές κλείνουν στο πρόσωπο του κόσμου
και μες στους λάκκους που 'σκαψαν οι οβίδες φυτεύουμε δέντρα
και στις καρδιές που 'καψε η πυρκαϊά δένει τα πρώτα της μπουμπούκια η ελπίδα
κ' οι νεκροί μπορούν να γείρουν στο πλευρό τους και να κοιμηθούν δίχως παράπονο
ξέροντας πως δεν πήγε το αίμα τους του κάκου,
είναι η ειρήνη.

Ειρήνη είναι η μυρωδιά του φαγητού το βράδι,
τότε που το σταμάτημα του αυτοκίνητου στο δρόμο δεν είναι φόβος,
τότε που το χτύπημα στην πόρτα σημαίνει φίλος,
και το άνοιγμα του παράθυρου κάθε ώρα σημαίνει ουρανός
γιορτάζοντας τα μάτια μας με τις μακρινές καμπάνες των χρωμάτων του,
είναι η ειρήνη.

Ειρήνη είναι ένα ποτήρι ζεστό γάλα κ' ένα βιβλίο μπροστά στο παιδί που ξυπνάει.
Τότε που τα στάχυα γέρνουν τόνα στ' άλλο λέγοντας: το φως το φως, το φως,
και ξεχειλάει η στεφάνη του ορίζοντα φως
είναι η ειρήνη.

Τότε που οι φυλακές επισκευάζονται να γίνουν βιβλιοθήκες,
τότε που ένα τραγούδι ανεβαίνει από κατώφλι σε κατώφλι τη νύχτα
τότε που τ' ανοιξιάτικο φεγγάρι βγαίνει απ' το σύγνεφο
όπως βγαίνει απ' το κουρείο της συνοικίας φρεσκοξυρισμένος ο εργάτης το Σαββατόβραδο
είναι η ειρήνη.

Τότε που η μέρα που πέρασε
δεν είναι μια μέρα που χάθηκε
μα είναι η ρίζα που ανεβάζει τα φύλλα της χαράς μέσα στο βράδι
κ' είναι μια κερδισμένη μέρα κ' ένας δίκαιος ύπνος
τότε που νιώθεις πάλι ο ήλιος να δένει βιαστικά τα κορδόνια του
να κυνηγήσει τη λύπη απ' τις γωνιές του χρόνου
είναι η ειρήνη.

Ειρήνη είναι οι θημωνιές των αχτίνων στους κάμπους του καλοκαιριού
είναι τ' αλφαβητάρι της καλοσύνης στα γόνατα της αυγής.
Όταν λες: αδελφέ μου — όταν λέμε: αύριο θα χτίσουμε
όταν χτίζουμε και τραγουδάμε
είναι η ειρήνη.

Τότε που ο θάνατος πιάνει λίγο τόπο στην καρδιά
κ' οι καμινάδες δείχνουν με σίγουρα δάχτυλα την ευτυχία,
τότε που το μεγάλο γαρύφαλλο του δειλινού
το ίδιο μπορεί να το μυρίσει ο ποιητής κι ο προλετάριος
είναι η ειρήνη.

Η ειρήνη είναι τα σφιγμένα χέρια των ανθρώπων
είναι το ζεστό ψωμί στο τραπέζι του κόσμου
είναι το χαμόγελο της μάνας.
Μονάχα αυτό.
Τίποτ' άλλο δεν είναι η ειρήνη.
Και τ' αλέτρια που χαράζουν βαθειές αυλακιές σ' όλη τη γης
ένα όνομα μονάχα γράφουν:
Ειρήνη. Τίποτ' άλλο. Ειρήνη.

Πάνω στις ράγες των στίχων μου
το τραίνο που προχωρεί στο μέλλον
φορτωμένο στάρι και τριαντάφυλλα
είναι η ειρήνη.

Αδέρφια μου,
μες στην ειρήνη διάπλατα ανασαίνει
όλος ο κόσμος με όλα τα όνειρά του.
Δόστε τα χέρια, αδέρφια μου,
αυτό 'ναι η ειρήνη.

ΑΘΗΝΑ, Γενάρης 1953

Από τη συλλογή Αγρύπνια (1941-1953)

[πηγή: Γιάννης Ρίτσος, Ποιήματα 1930-1960, Β΄ τόμος, Εκδόσεις «Κέδρος», Αθηνα 1961, σ. 173-175]

Αγγλικά (English)

To Kostas Varnalis

The dream of the child is peace.
The dream of the mother is peace.
The words of love beneath the trees
are peace.

The father who returns at dusk
with a wide smile in his eyes,
with a basket in his hands full of fruit,
and the drops of sweat on his forehead
are like the drops on the pitcher that cools the water by the window—
that is peace.

When the scars from wounds close
on the face of the world,
and in the craters dug by shells we plant trees,
and in the hearts burned by fire the first buds of hope are tied,
and the dead can lie on their side and sleep without complaint,
knowing their blood was not shed in vain,
that is peace.

Peace is the smell of food in the evening,
when the stopping of a car in the street is not fear,
when a knock on the door means a friend,
and the opening of the window at any hour means sky
celebrating our eyes with the distant bells of its colors,
that is peace.

Peace is a glass of warm milk and a book
before the child who wakes.
When the ears of wheat lean toward one another saying: light, light, light,
and the rim of the horizon overflows with light,
that is peace.

When prisons are repaired to become libraries,
when a song rises from doorstep to doorstep at night,
when the spring moon comes out of the cloud
like a freshly shaved worker coming out of the neighborhood barbershop on Saturday night,
that is peace.

When the day that has passed
is not a day lost
but a root that lifts the leaves of joy into the night,
and it is a gained day and a just sleep,
when you feel the sun again tying its shoelaces in haste
to chase sorrow from the corners of time,
that is peace.

Peace is the haystacks of rays in the summer fields,
it is the alphabet of kindness on the knees of dawn.
When you say: my brother — when we say: tomorrow we will build,
when we build and sing,
that is peace.

When death takes up little space in the heart,
and the chimneys point with steady fingers to happiness,
when the great carnation of dusk
can be smelled alike by the poet and the worker,
that is peace.

Peace is the clasped hands of people,
it is the warm bread on the table of the world,
it is the smile of the mother.
Only this.
Nothing else is peace.
And the ploughs that carve deep furrows across the earth
write only one name:
Peace. Nothing else. Peace.

On the rails of my verses
the train that moves into the future
loaded with wheat and roses
is peace.

My brothers,
within peace the whole world breathes freely
with all its dreams.
Give your hands, my brothers,
this is peace.

Athens, January 1953

---

🇺🇦 Ουκρανικά (Українська)

Костасу Варналісу

Мрія дитини — це мир.
Мрія матері — це мир.
Слова любові під деревами —
це мир.

Батько, що повертається надвечір
із широкою усмішкою в очах,
із кошиком, повним фруктів, у руках,
і краплі поту на його чолі,
мов краплі на глечику, що охолоджує воду біля вікна —
це мир.

Коли шрами від ран зникають
на обличчі світу,
і в ямах від снарядів ми садимо дерева,
і в серцях, обпалених вогнем, зав’язуються перші бруньки надії,
і мертві можуть лягти й заснути без жалю,
знаючи, що їхня кров пролилася недаремно,
це мир.

Мир — це запах їжі ввечері,
коли зупинка машини на вулиці не викликає страху,
коли стукіт у двері означає друга,
і відкрите вікно в будь-яку годину означає небо,
що святкує наші очі далекими дзвонами своїх барв,
це мир.

Мир — це склянка теплого молока і книга
перед дитиною, що прокидається.
Коли колосся схиляється одне до одного, кажучи: світло, світло, світло,
і обрій переливається світлом,
це мир.

Коли в’язниці перетворюються на бібліотеки,
коли пісня переходить від порога до порога вночі,
коли весняний місяць виходить із хмари
як робітник після гоління в суботній вечір,
це мир.

Коли день, що минув,
не є втраченим днем,
а коренем, що підіймає листя радості в ніч,
і це здобутий день і справедливий сон,
коли відчуваєш, як сонце знову швидко зав’язує свої шнурки,
щоб прогнати смуток із кутів часу,
це мир.

---

🇦🇱 Αλβανικά (Shqip)

Kostë Varnalit

Ëndrra e fëmijës është paqja.
Ëndrra e nënës është paqja.
Fjalët e dashurisë nën pemë
janë paqja.

Babai që kthehet në mbrëmje
me një buzëqeshje të gjerë në sy,
me një shportë plot fruta në duar,
dhe djersa në ballë,
si pikat mbi enën që ftoh ujin në dritare —
është paqja.

Kur plagët e botës shërohen,
kur në gropat e predhave mbjellim pemë,
kur në zemrat e djegura lidhen sythat e parë të shpresës,
dhe të vdekurit mund të flenë pa ankesa,
duke ditur se gjaku i tyre s’derdhej kot,
është paqja.

Paqja është aroma e ushqimit në mbrëmje,
kur ndalimi i një makine nuk sjell frikë,
kur trokitja në derë do të thotë mik,
dhe hapja e dritares do të thotë qiell,
është paqja.

Paqja është një gotë qumësht i ngrohtë dhe një libër
para fëmijës që zgjohet.
Kur gruri përkulet duke thënë: dritë, dritë, dritë,
dhe horizonti mbushet me dritë,
është paqja.

---

🇵🇰 Ουρντού (Urdu)

کوستاس وارنالیس کے نام

بچے کا خواب امن ہے۔
ماں کا خواب امن ہے۔
درختوں کے نیچے محبت کی باتیں
امن ہیں۔

باپ جو شام کو لوٹتا ہے
آنکھوں میں مسکراہٹ لیے،
ہاتھوں میں پھلوں سے بھری ٹوکری،
اور پیشانی پر پسینے کے قطرے،
جیسے گھڑے پر ٹھنڈے پانی کے قطرے —
یہ امن ہے۔

جب دنیا کے زخم بھر جاتے ہیں،
جب گولوں کے گڑھوں میں ہم درخت لگاتے ہیں،
جب جلے ہوئے دلوں میں امید کی کلیاں پھوٹتی ہیں،
اور مردے سکون سے سو سکتے ہیں،
یہ جان کر کہ ان کا خون رائیگاں نہیں گیا،
یہ امن ہے۔

امن ہے شام کو کھانے کی خوشبو،
جب سڑک پر گاڑی رکنا خوف نہیں ہوتا،
جب دروازے پر دستک دوست کی ہوتی ہے،
اور کھڑکی کھولنے کا مطلب آسمان ہوتا ہے،
یہ امن ہے۔

امن ہے ایک گلاس گرم دودھ اور ایک کتاب
بچے کے سامنے جو جاگتا ہے۔
جب کھیتوں میں بالیاں کہتی ہیں: روشنی، روشنی، روشنی،
اور افق روشنی سے بھر جاتا ہے،
یہ امن ہے۔